Історія кафедри:

Кафедра була заснована під час відновлення діяльності Харківського університету у 1933 р. До 1986 р. вона називалася кафедрою загальної математики. Першими завідувачами кафедри були: доц. П. А. Соловйов у 1933 - 1941 рр. і проф. М. Н. Марчевський у 1943 - 1956 рр.. У 1956 р. її об'єднали з кафедрою вищої алгебри і теорії чисел, якою завідував проф. А.К. Сушкевич. На посаду завідувача об'єднаної кафедри було призначено А. К. Сушкевича. Він очолював кафедру до 1961 р. З 1961 р. завідувачем кафедри став доц. А. С. Лейбін. З 1963 р. кафедра загальної математики знову стала окремою, а на посаді завідувача залишився А. С. Лейбін до 1972 р. У 1973 - 1979 рр.. кафедрою завідував проф. Д. З. Гордевський, в 1979 - 1995 рр. - доц. О. В. Уваров. На посаду завідувача кафедри з її сьогочасною назвою було призначено проф. В. А. Золотарьов у період з 1995 - по 2007 рр. Починаючи з 2007 р. й до вересня 2012 р. кафедрою завідувал проф. А. А. Янцевич. Зміна назви кафедри на сьогочасну пов'язана з тим, що з початку 90-х років на кафедрі було утворено активно діючу групу фахівців з питань програмування та інформатики.
Відзначимо, що Д. З. Гордевський в 1961 - 1968 рр. був першим деканом механіко-математичного факультету, О.В. Уваров був деканом факультету в 1981 - 1995 рр., а В. А. Золотарьов - в 1996 - 2006 рр. Крім викладання ряду курсів та спецкурсів на механіко-математичному факультеті, кафедра також забезпечує викладання лекцій і проведення практичних занять з вищої математики, математичним методам і інформатики на таких факультетах як: геолого-географічному, хімічному, радіофізичному, екологічному, соціологічному, факультеті іноземних мов та ін.. Кафедра є базовою для вузів Харківського вузівського центру з викладання математичних дисциплін в усіх ланках освіти.

модельні уявлення нелінійних, несамосопряжених і неунітарних операторів та їх застосування (В. А. Золотарьов, Е. А. Когут, С. М. Загороднюк, О. В. Розуменко, В. А. Кузнєцова);
теорія випадкових процесів, зокрема, спектральні властивості випадкових процесів (А. А. Янцевіч);
методи розв'язання задач математичної фізики, теорії нелінійних коливань, обернені задачі, теорія дифракції, завдання обчислювальної математики і електродинаміки (О. А. Анощенко, І. Г. Кудінцева, В. А. Резуненко);
геометрія багатовидів і підбагатовидів, системи Гамільтона з замкненими траєкторіями (В. Т. Лисиця).

Дізнатися більше image not found

Павло Олександрович Соловйов (1890 – 1945)

Павло Олександрович народився 22 грудня 1890 р. в селищі Бишкинь Лебединського уїзду Харківської губернії. Закінчив Харківський університет. Він був першим завідувачем кафедри загальної математики (1936 – 1941рр.), а до її створення був доцентом кафедри геометрії, учнем Д.М. Сінцова. Він був прекрасним педагогом. У 30-х роках, у різний час, читав лекції з диференціальної, проективної та нарисної геометрії, спецкурси з неевклідової геометрії, алгебраїчних кривих, опуклих тіл. Д. З. Гордевський, який слухав його лекції, пише, що П. А. Соловйов надавав великого значення візуалізації в навчанні, супроводжуючи свої лекції демонстрацією майстерно виконаних малюнків. Його твори описують розроблені ним нові пристрої, які малюють деякі криві (параболи, гіперболи, лист Декарта).
П.О. Соловйов є одним з організаторів першої математичної олімпіади для школярів у Харкові. Його особлива заслуга полягає в тому, що під час читання спеціального курсу про опуклі тіла з використанням книги Боннесена і Фенхеля, виданої в 1935 році німецькою мовою, він глибоко зацікавив цією темою свого учня О. В. Погорєлова, що визначило напрямок подальших досліджень майбутнього видатного академіка. Сам О.В.Погорєлов тепло згадував про П.О.Соловйова, як дуже талановитого педагога.

Михайло Миколайович Марчевський (1884 – 1974)

Очолював кафедру загальної математики з 1943 по 1956 рік. Народився в Харкові, в 1907 році закінчив Харківський університет, в 1910-1913 роках навчався в Геттінгенському університеті. У 1917—1969 роках працював у Харківському університеті та його наступниках, а з 1926 року — професор Інституту хімічної освіти. У 1930-1933 роках був деканом математичного факультету, а з 1928 по 1941 рік очолював кафедру математичного аналізу і читав лекції з математичного аналізу. З 1948 року читав лекції з вищої математики на географічному факультеті та на вечірньому відділенні економічного факультету ХДУ. Автор понад 40 праць з різних розділів математики, методики її викладання та історії математики. Серед них два підручники з інтегрального числення та один з теорії чисел.

Антон Казимирович Сушкевич (1889 – 1961)

З 1956 по 1961 рік очолював об'єднану кафедру загальної математики, вищої алгебри та теорії чисел. Народився в місті Борисоглебську (нині Воронезька область), в 1906-1911 роках навчався в Берлінському університеті, а в 1913 році закінчив Петербурзький університет. У 1917 році він склав магістерські іспити в Харківському університеті і залишився там працювати. У 1926 році захистив докторську дисертацію «Теорія дії як загальна теорія груп» у Харківському університеті. З 1929 року — професор Харківського університету.
А. К. Сушкевич - видатний алгебраїст, один з головних творців теорії узагальнених груп, який намітив ряд напрямків, по яких йшов їх подальший розвиток. Він заклав основи вивчення квазігруп, ввів поняття напівгрупи, що дуже важливо для сучасної алгебри, і отримав ряд важливих результатів в теорії напівгруп. Результати його досліджень були викладені в монографії "Теорія узагальнених груп" (Харків, 1937). Його дослідження з теорії напівгруп отримали високе міжнародне визнання, особливо в останні роки. А.К. Сушкевич є автором понад 60 наукових праць і ряду чудових підручників: «Основи вищої алгебри», «Значення алгебри», «Теорія чисел», «Елементи нової алгебри», які витримали безліч видань в 30-х - 50-х роках XX століття. Він також вивчав історію математики. За рішенням ЮНЕСКО сторіччя А.К. Сушкевича в 1989 році відзначалося в усьому світі.

Олександр Сергійович Лейбін (26.03.1914 – 12.03.1990)

Олександр Сергійович Лейбін народився в Києві в сім’ї полковника, військового інженера, мати була вчителькою. У 1916-1926 рр. сім’я жила в Хоролі. У 1928 р. О.С. Лейбін закінчив школу в селищі Південному Харківської області. У 1932 р. закінчив Харківський електромеханічний технікум. У 1934 році вступив на математичне відділення фізмата ХДУ, який закінчив у 1939 році за спеціальністю «Геометрія». У 1939-1941 рр. він навчався в аспірантурі Інститута математики і механіки ХДУ і працював на посаді асистента на кафедрі математичного аналіза, згодом на кафедрі геометрії. В 1943-1945 рр. був на службі в армії.
О.С. Лейбін з 1945 р. працював в Харківському університеті асистентом на кафедрі геометрії, до 1950 р. він також працював в Інституті математики й механіки. В 1946 р. О.С. Лейбін захистив кандидатську дисертацію “Топологічна модель Бойя проективної площини та її сферичне відображення”. В 1953 р. він був обраний доцентом кафедри теорії функцій, в 1955 р. – доцентом кафедри математичної фізики. В 1959 – 1961 рр. він виконував обов’язки ученого секретаря Ради Фізмату. В 1961-1972 рр. О.С. Лейбін завідував кафедрою загальної математики, в 1972-1977 рр. працював доцентом цієї кафедри.
З 1964 р., після заснування журналу “Український геометричний збірник”, О.С. Лейбін був відповідальним секретарем його редколегії. Він проводив обширне листування з авторами робіт, коректував статті, консультував молодих авторів, організовував видання “Українського геометричного збірника” від № 1 до № 33 (усього було видано 35 випусків).
Всі наукові роботи О.С. Лейбіна присвячені геометрії. Ось деякі з отриманих ним результатів. У кандидатській дисертації О. С. Лейбін дає вирішення питання, на яке вказували Д. Гільберт та Кон-Фоссен в книзі “Наочна геометрія” (1932 р.). Це задача про побудову сферичного відображення топологічної моделі Бойя проективної площини. О. С. Лейбін будує його наочними методами у вигляді замкненої многолистної поверхні, що покриває сферу. Також розглядається деформація “римської” поверхні Штейнера у поверхню Бойя. В роботі “Про згинання опуклих поверхонь з краєм” (УМН, 1950, Т. 5, вип. 4) за допомогою теореми О. Д. Александрова “про склеювання” О. С. Лейбін показав, що будь-яка опукла поверхня, яку можна отримати із замкненої видаленням області додатньої кривини, згинна.
В 1969-1975 рр. О. С. Лейбін опублікував в “Українському геометричному збірнику” в співавторстві зі своїм учнем В. Ф. Ігнатенко 11 робіт, в яких розглядаються багатогранники та алгебраїчні поверхні в E³ ,E⁴, E⁵ з симетрією правильного симплекса та іншими видами симметрії.
О.С. Лейбін багато займався учбово-методичною діяльністю, історією і популярізацією математики. В 1954 р. вийшла книга “Зображення і геометричні перетворення” (вид. ХДУ, – 51 с.). В збірнику “З історії вітчизняного природознавства” (Київ: Наукова думка,1964, – с.51-62) опублікована робота (у співавторстві з Ю. І. Гайдуком), що присвячена М. І. Гулаку. В співавторстві з Д. З. Гордєвським О. С. Лейбін опублікував монографію “Популярне введення в багатовимірну геометрію” (Х.: Вид-во ХДУ, 1964, – 192 с). О.С. Лейбін давав багато консультацій з питань нарисної геометрії. Разом з Д. З. Гордєвським він виконав роботу з систематизації та упорядкування трудів академіка Д.М. Сінцова.
О.С. Лейбін читав курси лекцій з аналітичної геометрії, з основ геометрії, математичного аналізу, курс вищої математики, а також спецкурси з геометрії опуклих тіл, теорії геометричних побудов та ін. Учнями О. С. Лейбіна, захистившими дисертації були С. М. Сопов і В.Ф. Ігнатенко, згодом зав. кафедрою геометрії в Симферопольському університеті.
О. С. Лейбін був широко освіченою, доброзичливою та глибоко інтелігентною людиною. Він прекрасно розумівся в музиці і дуже любив її, гарно грав на фортепіано. На протязі багатьох років керував студентським хором і вокальним ансамблем, акомпанував інструменталістам і співакам (студентам, викладачам, в тому числі Д. З. Гордєвському). О.С. Лейбін постійно брав участь в концертах і фестивалях університетської художньої самодіяльності.

Дмитро Захарович Гордевський (22.04.1908 – 27.03.1979)

Очолював кафедру загальної математики у 1973 – 1979 роках і працював у ХДУ понад 40 років. Народився в селі Степанівка Ногайського району Таврійської області в багатодітній родині вчителя. Його предками були болгари, які переселилися на Росію в XIX столітті. У 1915 році сім'я переїхала в Ногайськ (нині місто Приморськ Запорізької області). У 1929 - 1933 роках Д.З. Гордевський навчався на математичному факультеті Фізико-математичного інституту, який на той час замінив Харківський університет. У 1934 році вступив до аспірантури на кафедру геометрії, його науковим керівником був Д.М. Синцов. У 1937 році захистив кандидатську дисертацію, у 1938 році був затверджений на посаді доцента кафедри геометрії Харківського університету. Під час війни був евакуйований до міста Кзил-Орда в Казахстані, працював на кафедрі геометрії ОУДУ (Об’єднаний Український Державний Університет), а після повернення з евакуації – на кафедрі геометрії Харківського університету. Протягом багатьох років Д.З. Гордевський був заступником декана математичного факультету фізико-математичного факультету, а після утворення механіко-математичного факультету в 1961 році був призначений його деканом і працював на цій посаді до 1968 року
Д.З. Гордевський відрізнявся інтелігентністю, спокійним і врівноваженим характером, був дуже уважним до студентів і співробітників, виконуючи посаду заступника, а потім декана факультету. Він завжди надавав допомогу тим, хто звертався до нього за нею. Він захоплювався музикою і любив співати, володіючи приємним басом-баритоном. Разом з дружиною Раїсою Петрівною співав на університетських і факультетських концертах
Д. З. Гордевський любив і знав художню літературу, все життя писав вірші, написав п'єсу «Життя Лобачевського». Крім російської та української (читав лекції українською), він знав болгарську, румунську, німецьку та трохи італійську та іспанську мови. Нагороджений орденом «Знак Пошани».

Олег Васильович Уваров (1.09.1947 – 4.02.2010)

Очолював кафедру з 1979 по 1995 рік. Народився в Києві, з 1951 року жив у Харкові. У 1965 році закінчив школу із золотою медаллю, а в 1970 році закінчив механіко-математичний факультет ХДУ. Навчався в аспірантурі на кафедрі математичної фізики (1970 – 1973 рр.), працював на цій кафедрі асистентом (1973 – 1975 рр.), старшим викладачем (1975 – 1976 рр.), доцентом з 1981 р. Затверджено на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук. У 1979 році перебував на науковому стажуванні в Технічному університеті в Мюнхені (Німеччина). У 1979 році був обраний на посаду завідувача кафедри загальної математики (з 1986 року вона називалася кафедрою вищої математики та інформатики), очолював її до 1995 року. На цій посаді він проявив неабиякі здібності і до 1995 року був деканом механіко-математичного факультету. З ініціативи О.В. Уварова розпочалися вступні іспити за допомогою комп'ютерів. Він та декан фізичного факультету В.В. Воробйов були ініціаторами створення в університеті Фізико-математичного ліцею.

Володимир Олексійович Золотарьов

Доктор фіз.-мат. наук, професор, завідувач кафедри вищої математики та інформатики у 1995 – 2007 рр. Народився 6.10.1951 р. у м. Хотин Чернівецької області. У 1968 році закінчив з медаллю середню школу No 4 у Хотині і вступив на механіко-математичний факультет Харківського університету. У 1973 році закінчив з відзнакою механіко-математичний факультет і вступив до аспірантури на кафедру математичної фізики. У 1978 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Багатовимірні трикутні моделі лінійних операторних систем» під керівництвом професора М.С. Лівшиця. У 1994 році захистив докторську дисертацію на тему «Модельні представлення алгебр Лі несамоспряжених лінійних операторів». Працює на механіко-математичному факультеті Харківського університету з 1976 року на посаді молодшого наукового співробітника науково-дослідного відділу, з 1980 року – доцента кафедри загальної математики факультету, з 1995 року – професора цієї кафедри. З 1995 по 2007 рік очолював кафедру вищої математики та інформатики, у 1996 – 2006 роках – декан механіко-математичного факультету Харківського університету. За його ініціативою у 1999 році на кафедрі вищої математики та інформатики було запроваджено дві нові спеціальності: інформатика та інформаційні управляючі системи і технології. На кафедрі було створено ініціативний колектив викладачів інформатики, який увійшов до складу новоствореної кафедри теоретичної та прикладної інформатики механіко-математичного факультету.
В.А. Золотарьов є відомим фахівцем у галузі функціонального аналізу, а саме в теорії несамоспряжених та неунітарних операторів. Його основні результати належать до теорії модельних представлень для систем лінійних, несамоспряжених та неунітарних операторів. Він обґрунтував новий метод дослідження систем операторів, що утворюють алгебру Лі, побудував неабеліанську теорію розсіювання на некомутативних групах, а також розв'язав ряд проблем у теорії розширень, запропонував новий концептуальний підхід до вивчення основних властивостей систем лінійних несамоспряжених і неунітарних операторів, який знайшов широке застосування в теорії функцій, теорії розширення, алгебрах Лі, теорії квантових груп. Автор близько 50 наукових праць, у тому числі монографії: "Аналітичні методи спектральних представлень несамоспряжених та неунітарних операторів. – Х.: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, "МагПресс", 2003. – 342 с.: іл."

Артем Артемович Янцевич

Доктор фіз.-мат. наук, професор, у 2007-2012 роках очолював кафедру вищої математики та інформатики. Народився 9.08.1939 р. у м. Харкові. Закінчив механіко-математичний факультет ХДУ в 1961 році, аспірантуру ХДУ в 1964 році, в 1967 році захистив кандидатську дисертацію «Деякі проблеми теорії оптичного методу дослідження гідродинамічної стійкості», а в 1994 році захистив докторську дисертацію «Еволюційні уявлення гільбертових стохастичних функцій і нестаціонарних стохастичних процесів». Після закінчення аспірантури працює в Харківському університеті. З 1993 року за сумісництвом професор кафедри математичного моделювання та комп'ютерного забезпечення. З 1999 року – завідувач кафедри математики та математичного моделювання Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія». З 2005 р. – професор кафедри теоретичної та прикладної інформатики.
Основні наукові теми присвячені застосуванню спектральної теорії несамоспряжених і неунітарних операторів до кореляційної теорії стохастичних процесів. Він отримав спектральні представлення для випадкових нестаціонарних (неоднорідних) функцій і відповідні кореляційні функції, що дозволило моделювати широкі класи випадкових середовищ. З 1990 року значна частина досліджень була присвячена проблемам поширення хвиль у статистично нестаціонарних і неоднорідних середовищах, а також проблемам фільтрації випадкових процесів. Має понад 80 публікацій.

Віктор Тимофійович Лисиця

Кандидат фіз.-мат. наук, доцент. Завідує кафедрою вищої математики та інформатики з 2012 року. Народився 22.01.1951 року у селищі Куп'янськ-Вузловий Харківської області. Закінчив Куп'янську середню школу №6 із золотою медаллю і у тому ж році вступив на механіко-математичний факультет Харківського державного університету. Після служби в армії працював на механіко-математичному факультеті на посадах наукового співробітника НДС, асистентом кафедри загальної математики, кафедри геометрії. Після захисту кандидатської дисертації «Багатовимірні поверхні від’ємної зовнішньої кривини з плоскою нормальною зв’язністю» у 1983 році працював старшим викладачем, доцентом кафедри геометрії. Має більше 60 наукових, науково-методичних праць, тез різноманітних конференцій. Ним підготовлено до друку і видано навчальний посібник «Аналітична геометрія» (2010 р.). Виступив ініціатором відкриття спеціальності «Середня освіта (Математика)».